ВАРФОЛОМЕЙ
МИЛОСТИЮ
БОЖИЕЙ АРХИЕПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЬСКИЙ-НОВОГО РИМА
И ВСЕЛЕНСКИЙ ПАТРИАРХ
ВСЕЙ ПОЛНОТЕ ЦЕРКВИ
БЛАГОДАТЬ,
МИР И МИЛОСТЬ ВОСКРЕСШЕГО ВО СЛАВЕ СПАСА НАШЕГО ИИСУСА
ХРИСТА

Любимые и желанные братья и чада о Господе,


ХРИСТОС ВОСКРЕСЕ!

Снова рассветает благоговейный и радостный день святой Пасхи, неся радость, утешение и животворящую надежду всем верующим, несмотря на господствующую во всем мире тяжелую атмосферу, создаваемую многосторонним кризисом, со всеми вытекающими болезненными последствиями в повседневной жизни человечества. Воскрес из Гроба Христос, Богочеловек и вместе с ним воскрес и человек! Тирания смерти ушла в прошлое. Отчаяние от пленения ада ушло безвозвратно. Единственный Могущественный и Даритель жизни, приняв Своим добровольным Воплощением несчастие нашей природы и ее совокупности, т.е. смерть, «ад умертвил еси блистанием Божества» и подарил человеку «избыток» жизни.

Этот избыток жизни, который подарил нам Воскресший Господь, неустанно порочит и очерняет, оставаясь верным своему имени, дьявол, хотя он уже и лишившийся своей энергии, немощный и высмеянный. Он очерняет его с помощью еще существующей в мире надменности (ὕβρις), как перед Богом, так и перед ближним и всем миром. Он оскверняет его посредством существующей в нас самих «древней ржавчины», т.е. грешной наклонности, искусно используемой для того, чтобы заманить нас в ловушку то ли реального греха, то ли заблуждения в вере. Именно из этой «ржавчины» рождается надменность, и вместе с ней она составляет ту отвратительную пару, которая отвечает за нарушение наших отношений с самим собой, с ближними, с Богом и со всем мирозданием. Поэтому нам совершенно необходимо счистить осторожно и аккуратно эту ржавчину для того, чтобы животворящий свет нашего Воскресшего Господа ярко воссиял в нашем уме, в нашей душе и в нашем теле, отгоняя тьму надменности и, таким образом, «избыток» жизни пролился бы по всему миру.

Этого нельзя достичь ни с помощью философии, ни с помощью науки, ни искусством, ни технологией, ни с помощью любой идеологии, а только посредством нашей веры в Страсти и в Крест, в Гроб и в сошедшего в ад и Воскресшеgo Богочеловекa Иисусa Христa, которая выражается через сакраментальную жизнь Церкви, а также через тяжелую и систематическую духовную брань. Церковь, как Тело Христово, постоянно переживает в веках чудо Воскресенья. Церковь, через свои Святые Тайны, свое Богословие и практическое учение, дает нам возможность приобщаться к чуду, участвовать в победе над смертью, сделаться светлыми чадами Воскресенья и по-настоящему «причастниками Божеского вещества», как это произошло со Святыми. Растущее в глубинах наших сердец ядовитое и тернистое растение страстей, удобряемое ржавчиной «ветхого человека», должно, как можно скорее, превратиться во Христе, через Христа и ради Христа, и Его живых образов, т.е. ради наших ближних, в букет целомудрий, святости и справедливости. Священный песнописец уместно поет: «Правды одеждею обложении паче снега, в настоящий пасхи день возвеселимся, воньже Христос яко правды солнце, от мертвых возсияв, всех нас нетлением уясни». Белое облачение правды было передано нам символически во время Святого Крещения, и мы призываемся через постоянное покаяние, радостные слезы, беспрерывную молитву, ограничение вожделений, терпение перед жизненными трудностями и неустанные старания применить на практике все Божии заповеди и, прежде всего, самую главную – любовь. Таким образом, мы очистим это облачение, принимая участие в крестном самоумалении Богочеловека, чтобы в нашу жизнь и в окружающий нас мир пришли пасхальное удовольствие, радостный свет Воскресения и спасение.

Мы посылаем вам эти слова из Фанара, где мы переживаем страсти Великой Пятницы и радость Воскресения, выражая заботу Церкви-Матери и желая вам от всей души принять дар спасения и пасхальное благословение воскресшего из мертвых Владыки Жизни нашей.

Святая Пасха 2010

† Патриарх Константинопольский
Пламенный о всех вас молитвенник к Воскресшему Христу
Воскресная тропарь, Глас Второй.

Protokoll-Nr. 316

Osterbotschaft des Ökumenischen Patriarchen Bartholomaios,
durch Gottes Erbarmen Erzbischof von Konstantinopel, dem Neuen Rom,
und Ökumenischer Patriarch
allem Volk der Kirche Gnade, Friede und Erbarmen
von Christus, dem in Herrlichkeit auferstandenen Erlöser


Brüder, im Herrn geliebte Kinder,


Christus ist auferstanden!

Als Tag der Freude und des Lichts ist uns auch heute wieder der Ostertag aufgegangen - ein Tag, der Freude, Trost, Jubel und die unerschütterliche Hoffnung auf das Leben unter allen Gläubigen verbreitet, auch wenn die vielfältige Krise mit all ihren bekannten bitteren Konsequenzen für das alltägliche Leben der Menschheit wie eine schwere Last über der Welt lastet.

Christus, der Gottmensch, ist aus dem Grab auferstanden, und mit ihm zugleich auch der Mensch! Die Übermacht des Todes ist Vergangenheit. Hoffnungslosigkeit und Gefangenschaft im Hades sind unwiederbringlich vergangen. Denn der allein Starke, der Spender des Lebens hat, nachdem er freiwillig durch seine Fleischwerdung das Elend unserer Natur und seinen Gipfel, den Tod, auf sich genommen hatte, schon jetzt „den Hades getötet durch den Strahl seiner Gottheit" und dem Menschen „Leben in Fülle" (vgl. Jo 10,10) geschenkt.

Diese „Fülle" des Lebens, die der Auferstandene uns geschenkt hat, verleugnet und diffamiert der Teufel, obwohl er schon geschwächt und vollkommen machtlos und lächerlich geworden ist, unablässig - und das mit jener
Unerbittlichkeit, die schon sein Name „diabolos" - „Verleumder" verrät.

Er verleumdet sie, indem er sich die in unserem Inneren übrig gebliebenen „alten Schlacken" unseres Hangs zur Sünde zunutze macht, einen Hang, den er stets entsprechend ausnützt, um uns in der Falle entweder der tätigen Sünde oder der Irrlehre zu fangen. Der Hochmut ist eine Frucht jener „Schlacken", und beide zusammen ergeben ein abstoßendes Paar, das unsere Beziehungen zu uns selbst, zu anderen, zu Gott und zur ganzen Schöpfung in Unordnung bringt. Es ist darum unbedingt notwendig, uns von jenen Schlacken in aller Achtsamkeit und Sorge zu reinigen, damit das lebenschaffende Licht des auferstandenen Christus unseren Geist, unsere Seele und unseren Leib unbehindert erleuchte, die Finsternis des Hochmuts vertreibe und die „Fülle" des Lebens sich in die ganze Welt ergieße. Das kann weder durch die Philosophie, noch durch die Wissenschaft, weder durch die Kunst, noch durch die Technik, noch durch irgendeine Ideologie erreicht werden, sondern einzig und allein durch den im sakramentalen kirchlichen Leben und im mühevollen systematischen geistlichen Kampf zum Ausdruck gekommenen Glauben an den bis zu Leiden, Kreuz, Grab und den Wohnungen des Hades hinabgestiegenen und von den Toten auferstandenen Gottmenschen Jesus Christus.

Die Kirche als Leib Christi erlebt ununterbrochen und ewig das Wunder der Auferstehung und gibt uns durch ihre heiligen Sakramente, ihre Theologie und ihre Lehre vom tätigen Leben die Möglichkeit, an diesem Wunder teilzunehmen, teilzuhaben am Sieg über den Tod, lichtförmige Kinder der Auferstehung und wahrhaft „Teilhaber der göttlichen Natur" (2 Petr 1,4) zu werden, wie es mit den Heiligen geschehen ist und geschieht.

Die in der Tiefe unseres Herzens erwachsene giftige und dornige Pflanze der Leidenschaften, die von den Schlacken des „alten Menschen" (Eph 4,22) in uns genährt wird, muss unbedingt so schnell wie möglich in Christus, durch Christus und um Christi willen und um seiner uns umgebenden lebendigen Abbilder, d. h. um unserer Mitmenschen willen in einen Strauß der Tugenden, der Heiligung und der Gerechtigkeit verwandelt werden. So singt auch der heilige Dichter der Hymnen ganz aktuell: „Anlegend das Gewand der Gerechtigkeit, das da strahlt heller als Schnee, lasset uns jubeln am Tage der Auferstehung, an dem Christus, gleich einer Sonne der Gerechtigkeit vom Tod sich erhebend, uns alle durch Unverweslichkeit erleuchtet hat." Das weiße Gewand der Gerechtigkeit ist uns symbolisch in der heiligen Taufe gegeben worden; und darum sind wir berufen, es von neuem zu reinigen: durch beständige Umkehr, durch Freude bringende Tränen, durch das unaufhörliche Gebet, durch die Beschränkung der Begierden, durch die Geduld im Ertragen der Widrigkeiten des Lebens und durch den unermüdlichen Versuch, alle Gebote Gottes und vor allem das Hauptgebot der Liebe zu befolgen. Auf diese Weise nehmen wir an der Selbstentäußerung des Gottmenschen am Kreuz teil, und der österliche Jubel, das strahlende Licht der Auferstehung und die Erlösung ergreifen nun Platz in unserem Leben und in der uns umgebenden Welt.

Indem wir Euch dieses von dem stets der Prüfung des Karfeitags ausgesetzten, aber immer auch des Lichtes und der Freude bringenden Erfahrung der Auferstehung teilhaftigen Sitz unseres Patriarchats, dem Phanar, aus Anlass dieses Festes schreiben und dadurch die Liebe der Mutterkirche übermitteln, erbitten wir für Euch aus ganzem Herzen jegliche heilsame Gabe und österlichen Segen vom Urheber des Lebens, der von den Toten auferstanden ist.

Ostern 2010
+ Patriarch Bartholomaios von Konstantinopel
Euer aller inständiger Fürbitter bei Christus, dem Auferstandenen

No de protocole : 316

† BARTHOLOMAIOS PAR LA GRÂCE DE DIEU ARCHEVÊQUE DE CONSTANTINOPLE-NOUVELLE ROME ET PATRIARCHE ŒCUMÉNIQUE QUE LA GRÂCE, LA PAIX ET LA MISÉRICORDE DU CHRIST SAUVEUR, GLORIEUSEMENT RESSUSCITÉ, SOIENT AVEC TOUT LE PLÉRÔME DE L’ÉGLISE

Frères et enfants bien-aimés en le Seigneur,
CHRIST EST RESSUSCITÉ!

Dans la joie et la lumière, voici à nouveau que le jour saint de Pâques s’est levé. Ce jour répand joie, consolation et allégresse sur tous les fidèles, malgré la pesanteur de l’atmosphère qui accable le monde en raison de la crise multiforme et de toutes ses conséquences douloureuses sur vie quotidienne de l’humanité et qui nous sont connues.

Le Christ est ressuscité du tombeau, Lui le Dieu-homme, et avec Lui, l’homme est ressuscité. La domination tyrannique de la mort appartient au passé. La désespérance de la prison de l’enfer s’en est allée sans retour. Le seul Puissant, le seul Dispensateur de la vie, après avoir, de sa propre volonté, assumé, par son Incarnation, le malheur de notre nature dans son intégralité, ainsi que la clé de ce malheur, à savoir la mort, a désormais « mis à mort l’enfer sous l’éclair de la Divinité » et fait don à l’homme de la vie et d’une « abondance » de vie.

Cette surabondance de vie dont le Ressuscité nous a fait part, le diable, en accord toujours avec son nom « le calomniateur » ne cesse de le calomnier et de pervertir, fût-il désormais privé de force, totalement impuissant et complètement ridicule. Il la calomnie au moyen de l’« injure» qui règne encore de par le monde, de cette injure qui outrage Dieu, autant que notre prochain ainsi que la création dans son ensemble. Il la calomnie au moyen « de scories anciennes » que subsistent encore en nous, celle de la tendance au péché. Le calomniateur en use toujours afin de nous prendre au piège, qu’il s’agisse du péché en actes ou de l’erreur pour ce qui est de la foi. L’« injure » naît de cette « scorie »-là. Toutes deux constituent ensemble le couple hideux des responsables du trouble de nos relations avec nous-mêmes, de nos relations les uns avec les autres, de notre relation à Dieu et à la création dans son ensemble. A ce titre, il est d’une nécessité absolue de nous purifier de ces scories avec la plus grande attention et avec tout le soin requis, afin que la lumière vivifiante du Christ Ressuscité resplendisse sans entrave dans notre esprit, dans notre âme, dans notre corps, afin qu’elle éloigne les ténèbres de l’injure et que l’« abondance » de la vie se répande sur le monde entier. Un tel résultat ne peut être obtenu ni par la philosophie, ni par la science, ni par l’art, ni par la technique, mais par la foi seule en Jésus-Christ, le Dieu-homme qui a daigné s’abaisser jusqu’à la Passion, la Croix, le Tombeau, descendre dans les entrailles de l’enfer pour Ressusciter des morts. Cette foi s’exprime par une vie remplie des sacrements de l’Eglise et par une lutte spirituelle dans l’effort et la persévérance. L’Eglise, en tant que Corps du Christ, vit sans rupture et pour les siècles, le miracle de la Résurrection. Par ses saints sacrements, par la Théologie et son enseignement en actes, elle nous donne la possibilité d’être partie prenante de ce Miracle, de prendre part à la victoire sur la mort, de devenir les enfants de la Résurrection, et, en vérité, de « communier à la nature divine », ce qui s’est produit et se produit dans le cas de tous les Saints. La mauvaise herbe, le bouquet d’épines des passions, qui se nourrit des scories du « vieil homme » demeurant en nous, doit, de toute nécessité, être transfigurée en Christ, par le Christ et pour l’amour du Christ, à la manière de toutes ses images vivantes qui nous entourent, tel un bouquet de vertus, de sanctification et de justice. C’est ainsi que le saint hymnographe chante à ce propos : « Revêtus d’un habit de justice, plus blanc que neige, goûtons l’allégresse de ce jour de Pâques. En ce jour, le Christ, se levant des morts en soleil de justice, nous a tous comblés de joie par le don de Son incorruptibilité ». L’habit blanc de la justice nous a été remis, en symbole, lors du saint Baptême. Aussi, sommes-nous appelés, par le repentir perpétuel, les larmes porteuses de joie, la prière ininterrompue, la limitation de nos désirs, la patience dans les épreuves douloureuses de notre vie, à la mise en application de tous les commandements de Dieu et, par-dessus tout, du commandement principal de l’amour. Nous sommes appelés à purifier notre habit, prenant ainsi part à l’abaissement du Dieu-homme jusqu’à la croix, de sorte qu’advienne l’allégresse pascale, la lumière joyeuse de la Résurrection, dans notre vie et dans le monde qui nous entoure.

Nous écrivons ce message festif et vous exprimons l’affection de notre Eglise Mère, du Phanar, laquelle se situe en tout temps dans l’épreuve du Vendredi Saint mais aussi dans l’expérience joyeuse et lumineuse de la Résurrection. Nous souhaitons, de toute notre âme, que le Prince de la vie, Ressuscité des morts, vous accorde tous Ses dons et Sa bénédiction pascale.

Saintes Pâques 2010
+ Bartholoméos de Constantinople
Votre fervent intercesseur dans le Christ Ressuscité

Ἀριθμ. Πρωτ. 316


+ Β Α Ρ Θ Ο Λ Ο Μ Α Ι Ο Σ

ΕΛΕῼ ΘΕΟΥ
ΑΡΧΙΕΠΙΣΚΟΠΟΣ ΚΩΝΣΤΑΝΤΙΝΟΥΠΟΛΕΩΣ - ΝΕΑΣ ΡΩΜΗΣ
ΚΑΙ ΟΙΚΟΥΜΕΝΙΚΟΣ ΠΑΤΡΙΑΡΧΗΣ
ΠΑΝΤΙ Τῼ ΠΛΗΡΩΜΑΤΙ ΤΗΣ ΕΚΚΛΗΣΙΑΣ
ΧΑΡΙΝ, ΕΙΡΗΝΗΝ ΚΑΙ ΕΛΕΟΣ
ΠΑΡΑ ΤΟΥ ΕΝΔΟΞΩΣ ΑΝΑΣΤΑΝΤΟΣ ΣΩΤΗΡΟΣ ΧΡΙΣΤΟΥ

Ἀδελφοὶ καὶ τέκνα ἐν Κυρίῳ ἀγαπητά,

Χριστὸς ἀνέστη!

Εὐφρόσυνος καὶ φωτεινὴ ἀνέτειλε καὶ πάλιν ἡ ἁγία ἡμέρα τοῦ Πάσχα καὶ σκορπίζει χαράν, παρηγορίαν, ἀγαλλίασιν καὶ βεβαίαν ἐλπίδα ζωῆς εἰς ὅλους τοὺς πιστούς, παρὰ τὴν ἐπικρατοῦσαν ἀνὰ τὸν κόσμον βαρεῖαν ἀτμόσφαιραν ἐξ αἰτίας τῆς πολυδιαστάτου κρίσεως, μὲ ὅλας τὰς γνωστὰς ὀδυνηρὰς ἐπιπτώσεις της εἰς τὸν καθημερινὸν βίον τῆς ἀνθρωπότητος.

Ἀνέστη ἐκ τοῦ Τάφου ὁ Χριστός, ὁ Θεάνθρωπος, καὶ μαζί Του ἀνέστη ὁ ἄνθρωπος! Ἡ καταδυναστεία τοῦ θανάτου ἀποτελεῖ παρελθόν. Ἡ ἀπελπισία τῆς αἰχμαλωσίας τοῦ ᾅδου παρῆλθεν ἀνεπιστρεπτί. Ὁ μόνος Ἰσχυρὸς καὶ Χορηγὸς τῆς ζωῆς, ἀφοῦ ἀνέλαβεν ἐθελουσίως διὰ τῆς Ἐνσαρκώσεώς Του ὅλην τὴν δυστυχίαν τῆς φύσεώς μας καὶ τὸ ἴδιον τὸ κεφάλαιόν της, τὸν θάνατον, ἤδη «τὸν ᾅδην ἐνέκρωσε τῇ ἀστραπῇ τῆς Θεότητος» καὶ ἐχάρισεν εἰς τὸν ἄνθρωπον ζωὴν καὶ «περισσὸν» ζωῆς.

Αὐτὴν τὴν περίσσειαν ζωῆς, τὴν ὁποίαν ὁ Ἀναστὰς ἐχάρισεν εἰς ἡμᾶς, δὲν παύει νὰ συκοφαντῇ καὶ νὰ διαβάλῃ πάντοτε μὲ συνέπειαν πρὸς τὸ ὄνομά του ὁ διάβολος, καίτοι ἀπονευρωμένος πλέον καὶ ἐντελῶς ἀνίσχυρος καὶ καταγέλαστος. Τὴν συκοφαντεῖ μὲ τὴν εἰς τὸν κόσμον ἐπικρατοῦσαν ἀκόμη «ὕβριν», τόσον ἔναντι τοῦ Θεοῦ, ὅσον καὶ ἔναντι τοῦ συνανθρώπου καὶ τῆς ὅλης κτίσεως. Τὴν διαβάλλει μὲ τὴν εἰσέτι ὑφισταμένην ἐντὸς ἡμῶν «ἀρχαίαν σκωρίαν» τῆς ἁμαρτητικῆς ροπῆς, τὴν ὁποίαν καταλλήλως πάντοτε ἐκμεταλλεύεται, προσπαθῶν νὰ μᾶς παγιδεύσῃ εἴτε εἰς τὴν ἔμπρακτον ἁμαρτίαν, εἴτε εἰς τὴν περὶ τὴν πίστιν πλάνην. Ἡ «ὕβρις» εἶναι ἀπότοκον τῆς «σκωρίας» ἐκείνης καὶ ἀμφότεραι συναποτελοῦν τὸ ἀπαίσιον ζεῦγος τῶν εὐθυνομένων διὰ τὴν διατάραξιν τῶν σχέσεών μας πρὸς ἑαυτούς, πρὸς ἀλλήλους, πρὸς τὸν Θεὸν καὶ πρὸς ὅλην τὴν Δημιουργίαν. Εἶναι, κατὰ ταῦτα, ἀδήριτος ἀνάγκη νὰ ἀποκαθάρωμεν τὴν σκωρίαν ἐκείνην μετὰ πάσης προσοχῆς καὶ ἐπιμελείας, ὥστε νὰ λάμψῃ ἄπλετον τὸ ζωοποιὸν φῶς τοῦ Ἀναστάντος Χριστοῦ εἰς τὸν νοῦν, εἰς τὴν ψυχὴν καὶ εἰς τὸ σῶμα μας, νὰ ἀπομακρύνῃ τὸ σκότος τῆς ὕβρεως καὶ νὰ ἐκχυθῇ τὸ «περισσὸν» τῆς ζωῆς εἰς τὸν κόσμον ὅλον. Τοῦτο δὲν δύναται νὰ ἐπιτευχθῇ οὔτε διὰ τῆς φιλοσοφίας, οὔτε διὰ τῆς ἐπιστήμης, οὔτε διὰ τῆς τέχνης, οὔτε διὰ τῆς τεχνικῆς, οὔτε διά τινος ἰδεολογίας, εἰ μὴ μόνον διὰ τῆς πίστεως εἰς τὸν μέχρι Παθῶν καὶ Σταυροῦ καὶ Τάφου καὶ ταμείων τοῦ ᾅδου συγκαταβάντα καὶ ἐκ νεκρῶν Ἀναστάντα Θεάνθρωπον Ἰησοῦν Χριστόν, ἐκφραζομένης διὰ μυστηριακῆς ἐκκλησιαστικῆς ζωῆς καὶ ἐμπόνου καὶ συστηματικοῦ πνευματικοῦ ἀγῶνος. Ἡ Ἐκκλησία, ὡς τὸ Σῶμα τοῦ Χριστοῦ, ζῇ ἀδιαλείπτως καὶ εἰς τοὺς αἰῶνας τὸ θαῦμα τῆς Ἀναστάσεως, καὶ διὰ τῶν ἁγίων Μυστηρίων της, τῆς Θεολογίας καὶ τῆς πρακτικῆς διδασκαλίας της, μᾶς δίδει τὴν δυνατότητα νὰ μεταλάβωμεν τοῦ θαύματος, νὰ μετάσχωμεν τῆς νίκης κατὰ τοῦ θανάτου, νὰ γίνωμεν τέκνα φωτόμορφα τῆς Ἀναστάσεως καὶ ἀληθῶς «θείας κοινωνοὶ φύσεως», ὅπως συνέβη καὶ συμβαίνει μὲ ὅλους τοὺς Ἁγίους. Ἡ εἰς τὰ βάθη τῆς καρδίας ἡμῶν φυομένη κακοβότανος καὶ ἀκανθηρὰ δέσμη τῶν παθῶν, ἡ λιπαινομένη ἐκ τῆς σκωρίας τοῦ ἐν ἡμῖν «παλαιοῦ ἀνθρώπου», εἶναι ἐπάναγκες νὰ μεταμορφωθῇ τὸ συντομώτερον ἐν Χριστῷ, διὰ τοῦ Χριστοῦ καὶ χάριν τοῦ Χριστοῦ καὶ τῶν περὶ ἡμᾶς ζωντανῶν εἰκόνων Του, δηλ. τῶν συνανθρώπων μας, εἰς ἀνθοδέσμην ἀρετῶν, ἁγιασμοῦ καὶ δικαιοσύνης. Οὕτω, ὁ ἱερὸς ὑμνογράφος ἐπικαίρως ψάλλει: «Δικαιοσύνης ἐσθῆτα περιβαλλόμενοι λευκὴν ὑπὲρ χιόνα, τῇ παρούσῃ τοῦ Πάσχα ἡμέρᾳ εὐφρανθῶμεν, ἐν ᾖ ὁ Χριστός, δικαιοσύνης ὡς ἥλιος ἐκ τῶν νεκρῶν ἀνατείλας, πάντας ἡμᾶς ἀφθαρσίᾳ κατεφαίδρυνεν». Τὸ λευκὸν ἔνδυμα τῆς δικαιοσύνης μᾶς ἐδόθη συμβολικῶς κατὰ τὸ ἅγιον Βάπτισμα καὶ καλούμεθα διὰ τῆς διαρκοῦς μετανοίας, τῶν χαροποιῶν δακρύων, τῆς ἀδιαλείπτου προσευχῆς, τοῦ περιορισμοῦ τῶν ἐπιθυμιῶν, τῆς ὑπομονῆς εἰς τὰ ὀδυνηρὰ τοῦ βίου καὶ τῆς ἀνυποχωρήτου προσπαθείας πρὸς πρακτικὴν ἐφαρμογὴν πασῶν τῶν ἐντολῶν τοῦ Θεοῦ καὶ μάλιστα τῆς κεφαλαιώδους ἐντολῆς τῆς ἀγάπης, νὰ τὸ ἀνακαθάρωμεν, μετέχοντες οὕτως εἰς τὴν σταυρικὴν κένωσιν τοῦ Θεανθρώπου, ὥστε νὰ ἔλθῃ ἡ πασχάλιος εὐφροσύνη, τὸ φαιδρὸν ἀναστάσιμον φῶς καὶ ἡ σωτηρία εἰς τὴν ζωὴν μας καὶ εἰς τὸν περὶ ἡμᾶς κόσμον.

Ταῦτα ἀπὸ τοῦ πάντοτε ἐν τῇ δοκιμασίᾳ τῆς Μεγάλης Παρασκευῆς, ἀλλὰ καὶ ἐν τῷ φωτὶ καὶ τῇ χαροποιῷ ἐμπειρίᾳ τῆς Ἀναστάσεως, ὑπάρχοντος Φαναρίου ἑορτίως γράφοντες καὶ τὴν στοργὴν τῆς Μητρὸς Ἐκκλησίας διερμηνεύοντες, εὐχόμεθα ὁλοψύχως πᾶσαν παρὰ τοῦ ἐκ νεκρῶν Ἀναστάντος Ἀρχηγοῦ τῆς Ζωῆς σωτήριον δωρεὰν καὶ πασχάλιον εὐλογίαν.

Ἅγιον Πάσχα 2010

+ Ὁ Κωνσταντινουπόλεως Bαρθολομαῖος
διάπυρος πρός Χριστόν Ἀναστάντα εὐχέτης πάντων ὑμῶ

No. de Protocolo 316


BARTOLOME
POR LA MISERICORDIA DE DIOS ARZOBISPO DE CONSTANTINOPLA-NUEVA ROMA Y PATRIARCA ECUMENICO
A TODO EL PLEROMA DE LA IGLESIA
LA GRACIA, LA PAZ Y LA MISERICORDIA
DEL SALVADOR CRISTO GLORIOSAMENTE RESUCITADO



Hermanos e hijos amados en el Señor,


Cristo resucitó!

Alegre y radiante ha brillado una vez más el santo día de la Pascua y disemina alegría, consuelo, regocijo, e innegable esperanza de vida a todos los fieles, a pesar de la pesada atmósfera que reina mundialmente a causa de la crisis multidimensional con todas sus penosas consecuencias en la vida cotidiana de la humanidad.

Resucitó del sepulcro Cristo el Teántropo y con Él ha resucitado también el hombre! El poder de la muerte es ya parte del pasado. La desesperación de la cautividad del Hades ha pasado irreversiblemente. El único Fuerte y dador de la Vida, habiendo asumido voluntariamente a través de su encarnación toda la miseria de nuestra naturaleza y hasta su mismo capítulo que es la muerte, ya "ha dado muerte al Hades con el rayo de su divinidad" y ha concedido al hombre vida y "sobrante" de vida.

El demonio, aunque ya debilitado y completamente impotente y ridiculizado, siendo consecuente con su nombre, no detiene de calumniar y de tergiversar esta sobra de vida que el Resucitado nos ha concedido. La calumnia a través del agravio todavía presente en el mundo tanto hacia Dios como hacia nuestro prójimo y la creación. La tergiversa a través de la todavía existente dentro nuestro "antigua escoria" del movimiento pecaminoso, de la cual siempre convenientemente se aprovecha, intentando engañarnos ya sea a través del pecado a nivel práctico, o a través del engaño sobre la fe. El "agravio" es nacido de la "escoria" aquella, y ambos constituyen la horrible pareja responsable por la perturbación de nuestras relaciones hacia nosotros mismos, hacia los demás, hacia Dios y hacia toda la creación. Por esto, es una innegable necesidad que nos purifiquemos de aquella escoria con toda atención y cuidado, a fin de que brille ampliamente la vivificadora luz del Cristo Resucitado en nuestra mente, en nuestra alma y en nuestro cuerpo, para que aleje la tiniebla del "agravio" y derrame "el sobrante" de vida a todo el mundo. Esto no puede ser logrado ni a través de la filosofía, ni a través de la ciencia, ni del arte, ni de la técnica, ni de una cierta ideología, sino sólo a través de la fe en el Teántropo Jesucristo que llegó hasta la pasión y la cruz y el sepulcro y a las profundidades del Hades ha descendido y ha resucitado de entre los muertos, expresada a través de una vida eclesiástica y mistérica y de un sistema de costosa lucha espiritual. La Iglesia, como cuerpo de Cristo, vive incesantemente por los siglos el milagro de la resurrección a través de sus santos misterios, de su teología, de su enseñanza práctica, y nos da la oportunidad de comulgar del milagro, de participar de la victoria sobre la muerte, de convertirnos en hijos iluminados de la resurrección y verdaderamente "participantes de la divina naturaleza", como sucedió y sucede con todos los santos. El amargo y espinoso vínculo de las pasiones que se encuentra en las profundidades de nuestros corazones fertilizado por la escoria del "hombre antiguo" presente en nosotros es menester sea transfigurado lo más pronto posible en Cristo, a través de Cristo y gracias a Cristo y de sus vivas imágenes que nos rodean, es decir a través de nuestros prójimos, a través de ramos de virtudes, santificación y justicia. De esta manera, el sacro himnografo canta: "Habiéndonos rodeado y vestido de la justicia con el ropaje más blanco que la nieve, nos alegremos en el presente día, en el cual Cristo como sol que ha brillado de entre los muertos, nos ha iluminado a todos nosotros con la incorrupción". La vestimenta blanca de la justicia nos ha sido dada simbólicamente en el bautismo y de esta manera somos llamados a través del continuo arrepentimiento, de las jubilosas lágrimas, de la incansable oración, de la limitación de los deseos, de la paciencia en las penas de la vida y de la intransigente tentativa de la aplicación práctica de todos los mandamientos de Dios y por sobre todas las cosas de su mandamiento capital del amor, a purificarnos participando de esta manera en la kénosis de la cruz del Teántropo, a fin de que llegue la alegría pascual, la brillante luz de la resurrección y la salvación a nuestra vida y al mundo que nos rodea.

Todo esto escribiendo festivamente, desde el Fanar, que siempre se encuentra pasando por la prueba del Gran y Santo Viernes, pero también en la luz y en la alegre experiencia de la Resurrección, transmitiéndoles el afecto de la Madre Iglesia, os deseamos desde toda el alma todo don salvador y bendición pascual del resucitado de entre los muertos y Primado de la Vida.



Santa Pascua 2010

Bartolomé de Constantinopla Bartolomeo
Ferviente suplicante ante el resucitado Cristo
De todos vosotros.

Prot. n. 316

+ B A R T O L O M E O

PER GRAZIA DI DIO
ARCIVESCOVO DI COSTANTINOPOLI – NUOVA ROMA
E PATRIARCA ECUMENICO
A TUTTO IL PLEROMA DELLA CHIESA
GRAZIA, PACE E MISERICORDIA
DA CRISTO GLORIOSO SALVATORE RISORTO


Fratelli e Figli amati nel Signore,

Ancora una volta gioioso e splendente sorge il Santo giorno di Pasqua e dispensa gioia, consolazione, esultanza e naturalmente speranza di vita in tutti i fedeli, nonostante il prevalere nel mondo di una atmosfera pesante, a causa della crisi multidimensionale con tutte le sue note conseguenze dolorose nella vita quotidiana dell'umanità.
Cristo è risorto dal sepolcro, Dio e Uomo, ed assieme a Lui è risorto l'uomo! La tirannia della morte rappresenta il passato.

Il solo Potente e Datore di vita , poiché ha assunto volontariamente per mezzo della Sua incarnazione tutta la miseria della nostra natura e la sua capitolazione, cioè la morte, "Allora mettesti a morte l'ade con la folgore della tua divinità" (Apolitikio resurrezionale del 2 tono) , ha donato anche all'uomo la vita e una "vita in abbondanza" (Gv.10,10). Questa abbondanza di vita che il Risorto ha donato a noi, il diavolo non smette di calunniarla e di screditarla sempre con conseguenze verso il suo nome, benché ora fiaccato, e completamente senza forze e ridicolo. Egli la calunnia, facendo prevalere nel mondo anche della dissolutezza, "l’hybris", tanto verso Dio, quanto verso l'umanità e tutta la creazione. Egli la scredita anche con la esistenza dentro di noi di una "vecchia ruggine", di una inclinazione al peccato, la quale sempre idoneamente trae profitto cercando di intrappolarci sia nel peccato tangibile sia nell'errore circa la fede. La dissolutezza , "l’hybris", è il frutto di quella "ruggine" ed entrambe comprendono la sinistra copia responsabile del turbamento delle relazioni con noi stessi, con gli altri, con Dio e con il creato. Pertanto vi è una necessità ineluttabile di purificare questa ruggine con ogni attenzione e cura, affinché risplenda abbondante la luce vivificante del Cristo risorto nella mente, nell'anima e nel nostro corpo, allontani il buio della dissolutezza, e riversi l'abbondanza della vita in tutto il mondo.

Questo non può essere conseguito né attraverso la filosofia, la scienza, o la tecnologia, l'arte o qualche ideologia, se non solo attraverso la fede fino alla Passione, alla Croce, alla Morte e alla discesa ai confini dell'Ade, e alla Resurrezione dai morti del Dio e Uomo Gesù Cristo, espressa attraverso la vita sacramentale della Chiesa e attraverso una laboriosa e sistematica lotta spirituale.

La Chiesa, quale Corpo di Cristo, vive ininterrottamente e nei secoli il miracolo della Resurrezione e attraverso i suoi santi Misteri, la Teologia ed il suo insegnamento pratico, ci dà la possibilità di partecipare al miracolo, di condividere la vittoria sulla morte per diventare figli irradianti di luce della Resurrezione e veramente "partecipi della natura divina" (2 Pt. 1,4), come è avvenuto e avviene con tutti i Santi.

La naturale predisposizione al male, nel profondo del nostro cuore e il fascio di spine delle passioni unito alla ruggine del "vecchio uomo" (Ef. 4,22) che è in noi, sono il necessario per essere trasfigurati nel più breve tempo possibile in Cristo, per Cristo e grazie a Cristo e delle Sue Icone viventi che sono attorno a noi, - cioè il nostro prossimo -, in un bouquet di virtù, di santificazione e di giustizia.

Così il Santo innografo opportunamente canta: "Rivestiti della veste della giustizia, più bianca della neve, rallegriamoci in questo giorno di Pasqua, nel quale Cristo, sole di giustizia, sorgendo dai morti, ci ha fatti tutti i risplendere di incorruttibilità". (Vesperi del giovedì di Tommaso) . La veste bianca della giustizia ci è stata data simbolicamente durante il Santo Battesimo e siamo chiamati - per mezzo di una continua conversione, di lacrime gioiose, di una preghiera interrotta, di un controllo dei desideri, della pazienza per le cose dolorose della vita, dalla fatica che non recede nella pratica applicazione di tutte le leggi di Dio e naturalmente dalla legge capitale dell'amore, - a purificarci a fondo, partecipando così allo svuotamento, alla kenosi, della croce del Dio e Uomo, affinché giunga la letizia pasquale, la luce fulgida della Resurrezione e la salvezza nella nostra vita e nel mondo attorno a noi.

Indirizzando queste cose da sempre dal Fanar , nelle prove del Venerdì Santo, ma anche nella luce e nella esperienza gioiosa della Resurrezione, esprimendo l'affetto della Madre Chiesa, auguriamo di tutto cuore ogni dono salvifico dall'Artefice della vita, il Risorto dai morti, e la Benedizione Pasquale.


Santa Pasqua 2010
+ Il Patriarca di Costantinopoli Bartolomeo
Fervente intercessore presso il Cristo Risorto
per tutti voi

Prot. No. 316

B A R T O L O M E U
Pela Graça de Deus,
Arcebispo de Constantinopla - Nova Roma
e Patriarca Ecumênico,
A todos os Fiéis da Igreja:
Graça, misericórdia, e paz de Cristo, o Salvador Ressurrecto em Glória

* * *

Amados irmãos e irmãs, caros filhos no Senhor,

Cristo Ressuscitou!

Alegre e radiante nasceu uma vez mais o dia da Santa Páscoa, dispensando alegrias, consolos, regozijos e a esperança de vida para todos os fiéis, a despeito da pesada atmosfera que prevalece em nosso mundo causada por uma crise multidimensional com todas as suas conhecidas e dolorosas conseqüências para nossa vida cotidiana.

Cristo ressuscitou do túmulo, o Deus-Homem, e a humanidade ergueu-se com Ele! A tirania da morte agora pertence ao passado. O desespero perante o cativeiro no mundo dos mortos está irrevogavelmente destruído. O Uno e Poderoso Vivificante, através de sua Encarnação, voluntariamente assumiu a miséria de nossa natureza e tudo que ela traz, isto é, a morte, e assim "trouxe morte ao Hades pelo relâmpago de Sua Divindade", concedendo-nos a vida – e "vida em abundância."(S. João 10:10)

Esta abundância de vida, que nos foi concedida pelo Senhor Ressuscitado, é incessantemente caluniada e atacada pelo demônio – de fato, tais ações são a origem do seu nome – embora ele esteja agora enfraquecido, completamente sem poder e inteiramente ridículo. O demônio calunia a Vida através da hubris que ainda prevalece no mundo contra Deus, a humanidade e a criação. O demônio ataca a Vida através da tendência ao pecado que existe em nós como "ferrugem velha", usando-a para enredar-nos seja em algum pecado tangível ou em alguma fé ilusória. A hubris é produto daquela "ferrugem", e ambas compõem a sinistra dupla responsável pela perturbação dos relacionamentos conosco mesmo, com os outros, assim como com Deus e toda a Criação. Igualmente, é imperativo que purifiquemo-nos desta ferrugem com grande atenção e cuidado, para que brilhe intensamente em nossa mente, alma e corpo, a luz vivificadora do Cristo Ressuscitado, dispersando as trevas da hubris e vertendo a abundância da vida para todo o mundo.

Isto não pode ser alcançado através da filosofia, da ciência, da tecnologia, da arte ou de qualquer ideologia; só pode ser alcançado através da fé na Paixão, Crucificação, Sepultamento, descida ao mundo dos mortos e ressurreição dentre os adormecidos do Deus-Homem Jesus Cristo; fé esta expressa em uma vida imersa nos Mistérios da Igreja, assim como através de uma laboriosa e sistemática luta espiritual. A Igreja, sendo o Corpo de Cristo, vivencia incessantemente e através dos tempos o milagre da Ressurreição. Através dos sagrados Mistérios, de sua Teologia e de seus ensinos práticos, ela nos oferece a possibilidade de participar neste milagre, de compartilharmos da vitória sobre a morte, de nos tornarmos filhos moldados pela luz da Ressurreição e verdadeiramente "coparticipantes da natureza divina" (2 Pedro 1:4), assim como na vida de cada santo do passado e do presente. As ervas espinhosas das paixões crescendo nas profundezas de nosso coração, poluído pela ferrugem do "homem velho" (Efésios 4:22) devem ser definitivamente transformadas o quanto antes em buquês de virtudes, santidade e correção em Cristo, através de Cristo e por amor de Cristo e de suas imagens vivas que nos cercam – isto é, os demais seres humanos.

Assim sendo, o santo hinógrafo oportunamente canta: "Vistamos o manto de justiça, que é mais branco que a neve, e rejubilemos hoje no dia da Páscoa; pois Cristo, o Sol de Justiça que se ergue dos mortos, derramou sobre nós a luz da incorrupção". A veste branca de justiça nos foi dada simbolicamente no dia do nosso Batismo; e nós somos convidados a mantê-la constantemente limpa através do contínuo arrependimento, controle dos nossos desejos, paciência diante das dores da vida, e incansável esforço no cumprimento dos mandamentos de Deus, e especialmente no mandamento supremo do amor. Deste modo, seremos capazes de participar no auto-esvaziamento da Cruz do Deus-Homem, e igualmente na alegria Pascal, na luz radiante e ditosa salvação que entrarão em nossa vida.
Escrevemos-vos esta carta desde o Fanar, onde experienciamos o sofrimento da Sexta-Feira Santa e a luz da Ressurreição, e expressamos-vos a afeição da Igreja Mãe, de todo o coração desejando a todos o dom salvífico e a benção Pascal do Senhor da Vida, que ressuscitou dos mortos.
Santa Páscoa de 2010.

Fervoroso suplicante por todos diante do Senhor Ressurecto,
Patriarca Bartolomeu de Constantinopla

ВАРФОЛОМІЙ МИЛІСТЮ БОЖОЮ,
АРХІЄПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЯ — НОВОГО РИМУ,
ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ УСІЙ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ БЛАГОДАТЬ, МИР И МИЛІСТЬ
ВОСКРЕСЛОГО У СЛАВІ СПАСА НАШОГО ІСУСА
ХРИСТА Возлюблені та бажані браття і чада у Господі,
ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Знову сходить благоговійний і радісний день святої Пасхи, що несе радість, утіху та животворящу надію всім віруючим, не зважаючи на пануючу в усьому світі важку атмосферу, спричинену багатосторонньою кризою, з усіма її болючими наслідками, що постають в щоденному житті людей. Воскрес із Гроба Христос, Богочоловік, і разом з ним воскресла і людина! Тиранія смерті відійшла в минуле. Відчай від полону аду відійшов безповоротно. Єдиний Всемогутній і Податель життя, що прийняв Своїм добровільним Втіленням біду нашої природи в цілому, так само як і причину цієї біди, цебто смерть, від нині «умертвив ад блиском Божества» і подарував людині «надмір» життя.

Диявол, хоча він уже позбавлений своєї могутності, безсилий та осміяний, залишаючись вірним своєму імені, невпинно порочить і чорнить цей надмір життя, який подарував нам Воскреслий Господь. Він чорнить його через гординю, яка все ще існує у світі, як перед Богом, так і перед ближнім, і перед цілим світом. Він оскверняє його за допомогою «старої іржі», яка є в нас самих, цебто схильності до гріха, майстерно використовуваної для того, щоб заманити нас у пастку реального гріха чи омани у вірі. Саме з цієї «іржі» народжується гординя, і разом з нею, вони є тією мерзенною парою, яка відповідальна за спотворення наших відносин з самими собою, з ближніми, з Богом і з усім творінням. Тому нам абсолютно необхідно відчистити обережно та акуратно цю іржу для того, щоб животворне світло нашого Воскреслого Господа яскраво засяяло в нашому розумі, в нашій душі та в нашому тілі, розганяючи темряву гордині і, відтак, «надмір» життя міг би пролитися на весь світ.

Цього не можна досягнути ні з допомогою філософії, ні завдяки науці, мистецтву, чи технології, а ні з допомогою будь-якої ідеології, а тільки нашою вірою в Страсті та в Хрест, в Гроб і в Богочоловіка Христа, що зійшов в ад і воскрес із мертвих, вірою, яка виявляє себе через сакраментальне життя Церкви, а також через нелегку, постійну духовну боротьбу. Церква як Тіло Христове безперервно переживає з віку в вік чудо Воскресіння. Церква через Святі Тайни, Богослов'я та через слідування вченню дає нам змогу бути причетними до чуда, долучитися до перемоги над смертю, стати чадами, що зросли у світлі Воскресіння, і насправді «причасниками Божої природи», як це відбувалося з Святими. Терниста трава пристрастей, що виростає в глибинах наших сердець, угноєна іржею «вітхої людини», повинна якнайшвидше преобразитися у Христі, через Христа і заради Христа та Його живих образів, цебто заради наших ближніх, в квітник непорочності, святості та праведності. Священний піснописець доречно оспівує: «Одягнуті в одежу правди світлішу від снігу, в сьогоднішній день Пасхи возвеселімося, бо в ньому Христос як Сонце правди, із мертвих возсіяв, і всіх нас нетлінням просвітив». Біла одежа правди була передана нам символічно під час Святого Хрещення, і ми покликані через постійне покаяння, радісні сльози, невпинну молитву, обмеження бажань, терпіння перед життєвими труднощами і невпинне старання виконувати всі Божі заповіді, і, перше за все, найголовнішу – любов. Так ми очистимо цю одежу, долучаючись до хресного самоумаління Богочоловіка, щоб і в наше життя, і в світ, що навколо нас, прийшли пасхальне радування, радісне світло Воскресіння і спасіння.

Ми посилаємо Вам ці слова з Фанара, де ми переживаємо Страсті Великої П'ятниці та радість Воскресіння, висловлюючи турботу Церкви-Матері і бажаючи Вам від усього серця прийняти дар спасіння та пасхальне благословення Владики Життя нашого, що воскрес із мертвих.

Свята Пасха 2010

† Варфоломій Константинопольський,
Палкий перед Богом молитвеник за всіх Вас до Воскреслого Христа.